Неділя. Звичне пообіддя у звичайній сім’ї.
Батько читає газету, вмостившись у зручному фотелі.
Сини галасливо дивляться телевізор.
Мама на кухні готує обід.
За декілька хвилин з кухні лунає: обід готовий.
Батько згортає газету, хлопці неохоче вимикають телевізор і всі йдуть на кухню, сідають за стіл і чекають.
З’являється мама із великим посудом, на якому приносить… сіно.
Усі здивовано дивляться і починають голосно обурюватись: що ти нам принесла? Ми маємо їсти сіно?
Мама спокійно відповідає: “Я й не думала, що ви зауважите. Вже скільки років я вам готую, і ви завжди мовчки їсте усе, що на столі так, неначе це сіно”.
Мораль: щоденних виявів любові дуже легко не побачити, а ще легше до них призвичаїтись як до чогось, що є очевидним, що належить нам за замовчуванням. Кожен прояв любові вартий вдячності і має бути пошанованим та зауваженим.
Адаптація Тетяни Трачук
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
На жаль, люди, коли все добре, переважно мовчать, і обурюються, коли щось недобре. В багатьох службах обслуговування зауважили, що клієнти ставлять оцінки тоді, коли вони негативні. Коли ж все добре, вони, в кращому випадку скажуть “дякую” чи залишать чайові, але оцінки добрі ставлять значно рідше.